Copy
Інформаційний бюлетень Міністерства освіти і науки, Січень '16
Facebook
Website
Email
stud
Олена Заплотинська, проектний менеджер реформи освіти, Національна рада реформ

Так склалось, що  дошкільна освіта у нас  асоціюється із  двома  проблемами – черги в садочки та зростання вартості харчування.  Але питань значно більше – охоплення дітей, якість кадрів, програм, зарегульованість сектору, застаріла матеріально-технічна база.  

 
Є ще однин аспект, про який нечасто згадують в контексті розвитку дошкільної освіти – соціальна та професійна реалізація жінок у сіспільстві. Станом на 2015 рік  рівень зайнятості серед жінок в Україні складав 51,7%. Для порівняння –  у Франція рівень зайнятості жінок, що мають дітей складає 72,8%, у Данії 83,9%.  

Саме останній аспект є ключовим з точки зору відмінності підходів у вирішенні проблеми з розвитком дошкільної освіти в Європі та Україні.  Інтереси дитини, безперечно, залишаються в центрі, але гостре питання гендерної  та соціальної рівності додає більшого прагматизму в обранні рішень. 
   

Спробуємо узагальнити та виявити основні тенденції у досить неоднорідному за традиціями, умовами та особливостями організації простору дитсадків  Європи. 

У 2002 році Рада Європи поставила перед країнами ЄС завдання до 2010 року підвищити рівень охоплення дошкільною освітою: 90% для дітей вікової групи від 3 років до 5(6)-7 років і 33%  для дітей до 3-х років. З одного боку наголошувалось, що дошкільна освіта – основа подальшої успішності в навчанні, соціальній інтеграції та особистому розвитку. З іншого – це запрука гендерної рівності та соціального балансу у суспільстві.  За звітом Єврокомісії у 2011 цілі 90% досягли 11 країн, а 33% - лише 13 країн ЄС.  Не дивлячись на те, що проблема охоплення не була подолана, було виявлено тенденції, шляхи та рішення, які пропонувались різними країнами для дошкільної освіти.

Тенденції
  • Дошкільна освіта не забезпечує потреб, особливо для вікової групи до 3-х років. Виняток  - Норвегія, Швеція, Данія та Фінляндія. У Данії охоплення послугами раннього розвиту та піклування  дітей до  3-х р складає  83 %
  • Приватний сектор у сфірі послуг для дітей до 3-х років домінує. У більшості країн перебування дітей до 3-х років  у садках є платним. Широко практикується модель державного сусбидіювання приватних закладів. Так, навіть центри/садочки у приватних приміщеннях (home-based)розглядаються як важливий сегмент системи дошкільної освіти і субсидіюються державою (Франція, Німеччина, Фінляндія, Данія)
  • Для більшості країн один чи два роки перед школою дошкільна освіта є обов’язковою та безкоштовною. Відповідно, кількість дітей передшкільного віку у приватних закладах незначна
  • Фінансування дошкільної освіти у більшості європейських країн – це комбінація із місцевих коштів  та субвенцій з центральних  бюджетів. Наприклад, в Естонії кошти з центрального бюджету надходять на підтримку приміщень і навчального обладнання, а з місцевих бюджетів виплачуються всі операційні витрати. У Латвії та Румунії навпаки – з центрального бюджету виплачується заробітна плата, а витрати на інфраструктуру покладені на місцеві бюджети.  
  • У більшості країн – високі вимоги до вихователів дошкільних закладів. Чим вища вікова група, тим вищі вимоги до освіти педагогів. Як правило, для всіх педагогічних працівників вимагається диплом бакалавра. Диплом магістра  - обов’язкова умова у Франції, Італії.  В деяких країнах обов’язковою умовою для персоналу, що працюють в приватних home-based центрах, є проходження спеціального навчального курсу.
Шляхи рішень
  • Спрощення санітарних вимог. Наприклад, Франція, послабивши в 2010 році норми, зокрема щодо співвідношення кількості дітей на площу приміщення (таким чином кількість дітей у садках зросла на 28%)
  • Сприятливі умови для приватної ініціативи. Так, Латвія, Угорщина  заохочують (субсидіюють) створення сімейних дитячих закладів
  • Запровадження ваучерної системи (сім’я отримує ваучер на безкошкотовні години, за решту – доплачує невелику суму)
  • Квоти на місця у садки для дітей з соціально вразливих сімей (У Бельгії квота складає до 20%)
Щодо України, звичайно, потрібно думати про те, як зберегти існуючу мережу (в умовах, коли фінансування покладено виключно на місцеві бюджети) і  стимулювати її розширення. Сприятливі умови для залучення приватної ініціативи. Передусім, це спрощення санітарних вимог до приміщень та обладнання дитячих закладів. Потрібна підтримка та сприяння місцевої влади. Чесні правил гри для усіх учасників, незалежно від форм власності та типу закладу.

І потрібно пам’ятати, що інвестиція у дошкільну освіту – це інвестиція у сталий розвиток суспільства. 

 
stud
Наприкінці минулого року Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва оприлюднив результати опитування «Громадська думка – грудень 2015». Питання стосувалися проблем освіти в Україні. Зокрема, респондентів запитували про основні проблеми української вищої освіти, про ставлення до зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), просили дати оцінку шкільній (середній) освіті.
Загалом якість і середньої, і вищої освіти більшість респондентів оцінили як «середню» (57.2% та 55.2% відповідно).

Не зважаючи на те, що окремі показники вищої освіти отримали загалом схвальну оцінку (надає наукові та світоглядні знання), водночас більшість респондентів не вважають, що вища освіта в Україні дає усім рівні можливості безплатно навчатися (63,1%). Не вірять в те, що диплом українського університету дасть можливість знайти хорошу роботу 58,3% респондентів.
При цьому українці мають чітке уявлення про зміни, які насамперед необхідно здійснити для покращення якості вищої освіти.    

Першочерговим завданням більшість назвали боротьбу з усіма проявами корупції у ВНЗ (59,4%) - абсолютний лідер серед усіх варіантів відповідей, серед яких можна було обрати будь-яку кількість. Серед інших першочергових кроків респонденти назвали: підвищення оплати праці викладачів (38,1%), більший зв’язок між викладанням та потребами майбутньої професії (37,2%), налагодження міжнародної співпраці з кращими університетами світу (35,6%), розвиток наукової діяльності у вищих навчальних закладах (31,7%), зменшення кількості вищих навчальних закладів (26,8%).

Цікаво, що більшість названих респондентами першочергових кроків, необхідних для позитивних змін в системі вищої освіти, співпадають зі стратегічними задачами Закону «Про вищу освіту», такими як: боротьба з корупцією в усіх її проявах (хабарі, списування курсових та дипломів тощо), інтернаціоналізація вищої освіти, активна співпраця з роботодавцями, посилення наукової складової в університетах. Можливо, це пов’язано з тим, що Закон «Про вищу освіту» вже півтора року як прийнятий та наразі відбувається його активне впровадження, яке супроводжується висвітленням в ЗМІ та інформаційною кампанією з боку МОН.

Що стосується середньої школи – то тут значно менша поінформованість про зміни та процеси, які відбуваються. Так, лише 11,3% респондентів знають про зміни щодо середньої освіти, які пропонуються у проекті нового рамкового Закону «Про освіту». Ще близько третини респондентів «щось про це чули», а переважна більшість (56,2%) нічого про це не знають. Можливо, саме низька поінформованість є причиною песимізму щодо можливих змін на краще – в успішність проведення реформи освіти в середній школі вірить лише 22.6% опитаних, при цьому 34,5% налаштовані песимістично.

Якщо підсумувати відповіді на запитання, які стосувалися зовнішнього незалежного оцінювання(ЗНО), то можна сказати, що загалом українці ЗНО довіряють, підтримують і позитивно оцінюють зміни, які принесла ця освітня реформа. На питання «Чи підтримуєте таку систему вступу до ВНЗ» схвальну відповідь дали більше половини респондентів (18,5% безумовно підтримують і 33,5% скоріше підтримують). Серед позитивних наслідків запровадження ЗНО, з якими погодилася більшість респондентів – рівні можливості для всіх, можливість для обдарованих дітей вступити до будь-якого ВНЗ, навіть найпрестижнішого, можливість для ВНЗ обирати кращих студентів, стимул для учнів «не сподіватися на чиюсь допомогу, а вчитись».
46.3% респондентів погодились з тим, що впровадження зовнішнього тестування «стало кроком до справедливості у державі». Українці хочуть справедливості та чесних правил і адресують свій запит державі.

Дізнатися більше про результати опитування та порівняти їх з результатами аналогічних опитувань за 2013 та 2014 рік можна на сайті Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за посиланням.

 
stud
Чому відміна «позаконкурсного вступу» є важливою для забезпечення рівного доступу до вищої освіти?

Хто може вступати до ВНЗ за результатами вступних іспитів?
24 грудня 2015 року Парламент прийняв Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII. У тому числі вносяться зміни до Закону «Про вищу освіту», які скасовують так званий «позаконкурсний вступ» до вищих навчальних закладів і передбачають право громадян безоплатно здобувати вищу освіту виключно на конкурсній основі.

Що таке «позаконкурсний вступ»? Раніше певні категорії абітурієнтів (діти-чорнобильці, діти інваліди, діти шахтарів, сироти) мали право бути зарахованими до вищого навчального закладу поза основним конкурсом, тобто, не зважаючи на основний рейтинговий список абітурієнтів, які складали ЗНО . Це ставило інших абітурієнтів в нерівні умови, оскільки вони могли опинитися поза списками рекомендованих до зарахування, навіть якщо мали вищий прохідний бал.    

Особи зі списку «поза конкурсом» могли складати до 25% від загальної кількості студентів. Це ставило під сумнів принцип рівних можливостей та рівного доступу до вищої освіти. Окрім того, така практика містила і корупційну складову – зокрема, фальшування документів, які надавали право позаконкурсного вступу.

Відтепер частина третя статті 44 Закону України «Про вищу освіту» викладена в такій редакції: «Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі». Зазначена редакція відповідає нормі Конституції України в частині гарантій на безоплатну вищу освіту. Критичне значення матиме саме конкурсний бал, який зміг набрати абітурієнт (детальніше, як він формується тут ), та його місце у рейтинговому списку вступників.
 
Особливі умови вступу прописані для дітей-сиріт та інвалідів війни (хто отримав інвалідність під час АТО та Революції Гідності) – вони можуть вступати не за результатами ЗНО, а за результатами вступних іспитів з конкурсних предметів у межах установленої квоти. Ті громадяни, які з 1 грудня 2015 року демобілізуються з лав ЗСУ, а також ті, котрі проходять військову службу за контрактом у ЗСУ та хочуть вступати до ВНЗ, мають право обирати, чи складати тести ЗНО, чи вступні іспити.
 
Активне обговорення та суспільний резонанс викликала можливість вступу за вступними іспитами без ЗНО для осіб, «які мають захворювання, що можуть бути перешкодою для проходження зовнішнього незалежного оцінювання». Наразі МОН готує роз’яснення з цього питання. 

Ознайомитися з текстом Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24 грудня 2015 року
Розділ з інформацією «Для учасників АТО» на сайті МОН  

 
stud
Чому українські заклади освіти не мають права визнавати дипломи та атестати  з окупованих територій?

Проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»?: кого він стосується і для чого потрібен?

Як абітурієнти з окупованих територій Криму та окремих районів Донецької і Луганської області можуть вступити або перевестися до українських ВНЗ? 
Україна не визнає легітимності окупаційної влади Криму чи самопроголошених квазіутворень в окремих районах Донецької і Луганської областей, відповідно, жодні документи, видані від імені цієї влади, не можуть бути визнані на території України. Документи про освіту, які отримують випускники навчальних закладів, розташованих на тимчасово окупованій території, не можуть бути визнані, підтверджені та не підлягають обміну Міністерством освіти і науки України чи будь-якими іншими державними органами.   

В складній ситуації опинилися випускники шкіл, які бажають продовжити навчання на території України, але не мають українського атестату, випускники коледжів, які б хотіли продовжити навчання за відповідним рівнем чи працевлаштуватися, але не можуть підтвердити свої документи про освіту, студенти вищих навчальних закладів, які не змогли переїхати разом зі своїм ВНЗ або їх ВНЗ не був евакуйований.

Саме з метою забезпечення права на освіту та працю тих українських громадян, які опинилися на окупованій території, був розроблений Законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». 

В разі прийняття цей Закон дасть чіткий правовий механізм: школярам – для отримання атестату українського зразка та вступу до українських університетів, студентам – для переведення в українські навчальні заклади, Міністерству освіти і науки – спеціальний порядок визнання кваліфікацій, здобутих учнями і студентами на окупованій території.

Окрім того розроблений законопроект покликаний продемонструвати громадянам, які опинилися перед важливим життєвим вибором, що в них є простий законний шлях продовжити свою освітню діяльність або  навчання на території, яка контролюється українською владою, не будучи при цьому жодним чином дискримінованими в своїх громадянських правах.

На сайті Міністерства освіти і науки є окремий розділ «Для жителів Донбасу і Криму», який дає відповіді на найпоширеніші запитання, містить «Дорожню карту для випускників» з покроковою інструкцією для тих, хто хоче вступити до ВНЗ в Україні, а також списки шкіл, в яких учні з окупованих територій можуть навчатися дистанційно або скласти іспити екстерном.
Законопроект ««Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (щодо забезпечення права на здобуття освіти) доступний для ознайомлення у розділі «Громадські обговорення» на сайті МОН

 
stud
Якими є основна мета і задачі Ради ректорів ВНЗ, які були тимчасово переміщені із зони проведення АТО?

Загальна кількість переміщених ВНЗ.
З початку військової агресії проти України та окупації частин Донецької, Луганської областей та Криму, на підконтрольну Україні територію перемістилися 19 вищих навчальних закладів. Різною мірою, але всі вони зіткнулися з організаційними та матеріально-технічними труднощами на нових місцях. Саме з метою пошуку рішень і вироблення спільної стратегії для переміщених ВНЗ при Міністерстві освіти і науки створено Раду ректорів вищих навчальних закладів, які тимчасово переміщені із зони проведення антитерористичної операції.    

Рада ректорів переміщених ВНЗ є тимчасовим консультативно-дорадчим органом, основними завданнями якого є:
  • участь у розробці рішень, які стосуються діяльності переміщених ВНЗ;
  • ініціювання обговорення проблем ВНЗ за участю представників державної та місцевих влад;
  • вивчення проблем переміщених ВНЗ, обмін досвідом;
  • організація спільного використання науково-педагогічного потенціалу та матеріально-технічних ресурсів переміщених ВНЗ
  • соціальний захист працівників та студентів переміщених ВНЗ
До Ради увійшли 17 керівників переміщених вищих навчальних закладів.
Нещодавно було оголошено про переведення на підконтрольну Україні територію Таврійського національного університету – він стане 19-м переміщеним ВНЗ.

Ознайомитися з відповідним Наказом на сайті МОН
Дізнатися більше
Детальніше про проблеми переміщених ВНЗ в статті
Історія переїзду Таврійського національного університету
Затверджений Урядом список переміщених ВНЗ  

 
stud
В чому новація нового Порядку надання вищому навчальному закладу статусу національного, підтвердження та позбавлення цього статусу?

Яким критеріям повинен відповідати ВНЗ для отримання, підтвердження чи позбавлення статусу національного?
На сайті Міністерства освіти і науки України для громадського обговорення оприлюднений проект постанови КМУ «Про затвердження Порядку надання вищому навчальному закладу статусу національного, підтвердження та позбавлення цього статусу». Метою цього документу є розробити дієвий і неупереджений механізм, який забезпечуватиме високу якість освіти у ВНЗ зі статусом «національного».     

В попередні роки чітких критеріїв для отримання цього статусу не існувало, залежно від року та політичної ситуації кількість «національних» закладів збільшувалась хаотично, не завжди підтверджена якістю та змістом. Випадків, коли когось позбавили цього статусу чи застосували якісь попереджувальні санкції не було. 

В новому «Порядку…»  будуть визначені чіткі критерії, якими керуватиметься Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, при формуванні пропозицій щодо отримання, підтвердження чи позбавлення ВНЗ статусу «національний». Критерії поділятимуться на:
  • обов’язкові: сертифікація системи внутрішнього забезпечення якості,  відсутність порушень Ліцензійних умов, наявність єдиного інформаційного середовища ВНЗ, розміщення на веб-сайті ВНЗ інформації відповідно до законодавства;
  • порівняльні: цілий ряд показників, серед них співвідношення кількості студентів та викладачів з урахуванням наукового ступеню/звання останніх, кількість студентів та викладачів, які протягом визначеного періоду навчалися/стажувалися за кордоном, кількість іноземних студентів денної форми навчання, кількість студентів-переможців міжнародних студентських олімпіад, показники індексів Гірша викладачів та наукових співробітників університету та інші критерії (повний перелік – за посиланням нижче);
  • преміальні: місце ВНЗ в міжнародних рейтингах, наявність іноземних та міжнародних акредитацій.
Окремо прописана вимога щодо оприлюднення національними ВНЗ на власних веб-сайтах щорічних моніторингових звітів про виконання цих критеріїв. При цьому передбачена досить сувора санкція за надання неправдивої інформації – позбавлення ВНЗ статусу національного та можливість подати повторне клопотання щодо надання такого статусу не раніше, ніж через 5 років (у випадку втрати статусу з інших причин – повторне клопотання можна подати вже через 2 роки).

Така практика дозволить наповнити почесний статус у назві університету новим якісним змістом та сприятиме відкритості і прозорості українських ВНЗ. 

Ознайомитися з текстом в розділі «Громадські обговорення» на сайті МОН
Дізнатися більше зі статті про новий «Порядок надання ВНЗ статусу національного…»   

 
stud
Що таке Науково-методична рада Міністерства освіти і науки? Які її завдання та функції?

В чому відмінність в процесі формування нової Науково-методичної ради?

Які завдання стоять перед НМР у формуванні нових стандартів вищої освіти?
Розпочався процес відбору кандидатів та формування нового складу Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України (НМР). Науково-методична рада – це дорадчий орган при Міністерстві, який розробляє стандарти освіти всіх рівнів – дошкільної, загальної середньої, професійної, вищої, позашкільної (до складу НМР входить 5 секторів з відповідними назвами – сектор дошкільної освіти, сектор загальної середньої і т.д.)   

Основна відмінність новоствореної Науково-методичної ради – в принципі її формування. Раніш членів НМР призначав Міністр, тепер вони проходять конкурсний відбір. Процедура відбору членів НМР прописана так, щоб максимально уникнути конфлікту інтересів у майбутньому складі ради – так, до складу НМР не можуть входити керівники та заступники ВНЗ чи наукової установи, а також не більше одного представники від навчального закладу чи наукової установи.

Від того, наскільки ефективно працюватиме Науково-методична рада, буде залежати, наскільки швидко і успішно оновлюватимуться стандарти освіти –що і як вчити, як це оцінювати. В першу чергу будуть оновлені стандарти у вищій освіті, оскільки для цього вже готова відповідна нормативна база (Закон «Про вищу освіту», відповідні підзаконні акти, напрацьований проект методології розробки стандартів). 

Основна задача при написанні нових стандартів вищої освіти – перехід від детальних інструкцій, що і як вчити, як викладати, до опису компетентностей, якими повинен володіти випускник. Тобто державний орган не контролює увесь процес навчання, а лише задає стандарти результату навчання, і вже університет сам вирішуватиме, як цього результату досягати. Компетентнісний підхід є поширеною практикою у розвинених країнах з якісною вищою освітою. Окрім того, це є важливим для розвитку університетської автономії.  

Інтерв’ю першої заступниці Міністра освіти щодо завдань Науково-методичної ради
Ознайомитися з Наказом МОН №1115 «Про внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 11.09.2015 №922»
Ознайомитися з Наказом МОН №1246 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору членів Науково-методичної ради та науково-методичних комісій Міністерства освіти і науки України»  

 
stud
Які зміни чекають на освіту після децентралізації?

Що таке опорні школи? Якими є позитивні наслідки їх створення?
Основна реформа середньої школи ще не розпочалася вповні, вона запланована на найближчі роки і тісно пов’язана з процесом децентралізації в Україні. На практиці це означає, що місцеві громади (органи місцевого самоврядування, об’єднані територіальні громади) матимуть більше повноважень і коштів та зможуть самі вирішувати питання щодо матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів, в першу чергу – садочків та шкіл. Саме з цією метою Кабінет Міністрів Постановою від 20 січня 2016 року затвердив зміни у порядку створення освітніх округів та визначив умови функціонування загальноосвітніх навчальних закладів в рамках децентралізації.   

Це дасть змогу створити на місцях опорні школи – добре оснащені всім необхідним для сучасного навчального процесу, з обладнаними кабінетами та лабораторіями для фізики, хімії, біології, географії, математики тощо. Організація та оснащення опорних шкіл фінансуватиметься як з державного бюджету, так і з місцевих бюджетів, з можливістю залучення грантових коштів.
Опорні школи потрібні для того, щоб учні з різних населених пунктів, незалежно від розміру цих населених пунктів та матеріального стану родини, мали рівний доступ до якісної шкільної освіти.
Оскільки опорні школи забезпечуватимуть освітні потреби населення на досить значній території,  вони передбачають організоване підвезення учнів та педагогів шкільними автобусами.  Цими питаннями опікуватимуться місцеві громади.

Міністерство освіти і науки неодноразово наголошувало і ще раз підкреслює: опорні школи – це зміни, які стосуються учнів середніх та старших класів (після прийняття відповідного Закону – середньої та старшої  школи). Саме учні середніх та старших класів, за потреби, їздитимуть шкільними автобусами до опорних шкіл в своєму регіоні. Початкова школа (1-4 класи) і надалі залишатиметься максимально доступною в кожному населеному пункті за принципом «ближче до дітей та батьків».

Детальніше на сайті МОН 
Дізнатися більше. Сайт Osvita.ua  

 
Share
Tweet
Forward
Pin
Copyright © 2016 Американські Ради з міжнародної освіти, Всі права захищено.


Зняти підписку    Оновити дані моєї підписки

Email Marketing Powered by Mailchimp